Видатний британський бродяга Роберт Фалкон Скотт (Robert Falcon Scott) народився 6 червня 1868 р. у садибі біля містечка Сток-Дамрел, що у Англії.
На місці не сиділось і вже з 13 років авантюрист почав працювати моряком. Кар’єра складалась непогано – Скотт досить швидко дослужився до чину лейтенанта.
1901 року Роберта призначили керівником антарктичної експедиції на кораблі з напрочуд оригінальною назвою “Дисквавері”. Метою виправи було дослідити території на південь від моря Росса.
Експедиція виявилась вдалою. Було відкрито Землю Короля Едварда VII, названу так на честь британського монарха, та Полярне плато. Та найголовніше, 31 грудня 1902 р. Скотт і лікар експедиції Едвард Вілсон досягли 82°17? південної широти, встановивши новий рекорд.
1910 року мандрівник вирушає у новий похід, метою якого було досягнення Південного полюсу. Британію дуже образило те, що американці побували на іншому полюсі планети – Північному. Тож Об’єднане Королівство вирішило показати, що також чогось варте.
Проте, інший авантюрист – Руаль Амундсен з Норвегії не спав і майже паралельно організував власну експедицію до найпівденнішої точки Землі.
Скотт прибув до Антарктиди у 1910 році й отаборився на острові Росса у протоці Мак-Мердо, де успішно перезимував, готуючись до походу, проводячи наукові дослідження та закладаючи продуктові склади на шляху до полюса.
У похід пішло 9 людей, в тому числі українець Антон Омельченко. Потім шлях продовжило 5 осіб (без Антона).
Експедиція була дуже важкою. Скоттові й компанії раз по раз доводилося добивати поні, що везли провіант – тварини не мали сил йти далі. Від дизельних тракторів, які тягнули вантаж, в умовах полярного холоду користі було не більше ніж від кредитної картки у киргизькому аулі, тож людям доводилося брати на себе роль вже вбитих поні, що навряд чи додавало оптимізму.
Та найгірше розчарування спіткало їх 17 січня, коли за кілька кілометрів до полюса вони побачили залишки табору норвезької експедиції Амундсена, що побувала там на місяць раніше. Тоді ж Скотт написав у власному щоденнику:
Норвежці випередили нас і досягли полюса першими. Для нас це жахливе розчарування, мені шкода мої вірних товаришів […] Завтра ми повинні дійти до полюса, а тоді повертатись додому якомога швидше. Зараз уже не час для ілюзій; повернення буде виснажливим.
Та потрібно ще було якось повернутися до бази! Виснажені, голодні, морально вбиті учасники експедиції поволі долали кілометр за кілометром засніжених антарктичних територій. Сили мандрівників і полярної природи з самого початку були нерівними. Один за одним дослідники Антарктики почали гинути.
Шанс на порятунок був – до продуктового складу лишалось лише біля 20 кілометрів, але розпочалась жахлива снігова буря, що змусила нещасних кілька днів сидіти у наметах.
29 березня 1912 року Скотт зробив у щоденнику останній запис:
Треба триматись до кінця, але ми дедалі слабшаємо, і кінець уже близький. Мені дуже шкода, але, здається, я більше не можу писати. Заради Бога, подбайте про наші сім’ї.
Тіла трьох останніх героїв було знайдено за шість місяців експедицією Едварда Аткінсона.
Отож, Велика Британія підкорила Південний полюс, хай і не першою. Ціною життя п’ятьох своїх підданих.
